Анатолий Михайленко

Биография

Анатолій Григорович Михайленко -
письменник - прозаїк, публіцист, журналіст, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України
Щедрість таланту
/Files/images/mihaylenko/Безымянный.JPGМихайленко Анатолій Григорович - народився 22 квітня 1939 р. на хуторі Комуна Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області. Хутір Комуна заснували 1939 року колишні комунари і створили там перший колгосп «Червоний лан», який також значився у старих довідниках. Нині це с. Володимирівка тієї ж Максимівської сільської ради. Батько письменника, Григорій Тимофійович зачинатель колгоспного руху на Карлівщині, учасник Великої Вітчизняної війни, комірник, тесля. Мати - Марія Корніївна – ланкова, спокійна, доброзичлива і моторна трудівниця колгоспу. В дитинстві Анатолій був вдумливий і не по роках серйозним. Завжди його бачили з книгами, хоч і селянської роботи не цурався – і в колгоспі виконував посильну роботу, і город саджав, полов та збирав, і по домашньому господарству все знав і все вмів. Із золотою медаллю Анатолій Григорович закінчив Варварівську середню школу, того ж року вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка. Вчився добре, успішно закінчив вуз у 1961 році.
У 1961 – 1963 рр. – літературний працівник, завідуючий відділом обласної молодіжної газети «Київський комсомолець»; 1963 – 1964 рр. – завідувач відділом міжобласної молодіжної газети «Молода гвардія»; 1964 – 1969 рр. – завідувач відділом республіканської газети «Молодь України»; 1969 – 1977 рр. – старший редактор, завідувач відділом, Член редколегії громадсько-політичного, літературно-художнього тижневого ілюстрованого журналу «Україна»; 1977 – 1983 рр. – завідувач редакції сучасної прози видавництва ЦК ЛКСМУ «Молодь»; 1983 – 1984 рр. – головний редактор державного видавництва «Веселка»; 1984 – 1993 рр. – головний редактор журналу «Україна» та англомовного місячного додатку «Юкрейн». З 1993 – 2007рр. - редактор відділу літератури, культури, мистецтва і політики газети «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України». Читачі відразу оцінили його літературно-мистецькі сторінки, політичні акценти, які виходили під псевдонімом Анатолій Орчик. З 1994 року - офіційний кореспондент українського тижневика в Австралії «Вільна думка». За угодою у 1993 – 1994 роках працював головним консультантом Секретаріату Верховної Ради України, у 1993 р. Указом Президента Л.Кравчука призначений членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення першого скликання, де був обраний першим заступником, працював до переобрання Національної ради після президентських виборів 1994 року.
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС першої категорії у 1986 році, чорнобильський інвалід II-ої групи.
У 1969 році дебютував збіркою публіцистики та нарисів«Окрилення». Згодом вийшли книжки публіцистики і прози «На цій землі великій», «Творці нового життя», «Мости», «Історія дев»яти сувенірів», «Вірність», «Четвертий день шторму», «Політ Європа-Азія», «Оливкова гілка з Рима», «Останній поворот», «Живі камінчики», «Ордалія», «Що з вами сталося, хлопчики?», «Заки море перелечу», «Моя ти доле чорноброва» та ін.
Автор книжок публіцистики та нарисів «Кленовий лист з Канади», «Відкриваю Канаду знову», збірок повістей та оповідань для дітей: «Береги дитинства», «Вода Вербової криниці», «Пливе мій човен», «Ранні конвалії», «Дорога пройдена двічі», «Завжди, коли повертаюся додому», «Хроніка льодового рейсу», упорядкував книжку творів українських письменників Австралії «Рідні голоси з далекого континенту». Багато творів друкувалися у різних збірниках, виданих у Києві та Москві, а також у перекладі білоруською та узбецькою мовами.
В 1984 році студія Укртелефільм зняла за повістю «Обеліск» повнометражний художній телефільм «Довге відлуння»; в 1989 році ця ж телестудія за документальною повістю про українців Далекого Сходу «Зелений гай» зняла повнометражний документальний телефільм з однойменною назвою.
У 1974 році став лауреатом республіканської журналістської премії ім. Ярослава Галана. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 січня 1991 р. присвоєно звання «Заслужений журналіст України». З 2001 року лауреат премії Ліги меценатів України ім. Дмитра Нитченка. З 2004 року лауреат премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото». Має також інші нагороди – знак «70 лет Погранвойск КГБ» (1988 р.), Почесну відзнаку Національної спілки письменників України (2002 р.), Золоту Почесну грамоту від Товариства збереження української спадщини Австралії та видавництва першого
в Австралії українського часопису «Вільна думка», а також Почесні Грамоти правління Укоопспілки і ЦК профспілки працівників споживчої кооперації та Київського міського голови (обидві 2004 р.).
У літературі А.Г.Михайленко починав з публіцистики, літературних записів учасників війни; оповідання, повісті та романи присвячені періоду Великої Вітчизняної війни, важкого повоєння, на які й припало дитинство автора, сучасне життя.
В останні два десятиріччя творчість була присвячена двом провідним темам: життя українців в еміграції від Далекого Сходу Росії до Австралії, де побував двічі і вперше розповів правду про українців цієї далекої країни (документальна книжка «Заки море перелечу»), уперше підготував і видав твори українських письменників цієї країни «Рідні голоси з далекого континенту». На жаль, великий зібраний матеріал про долі українців світу залишився не реалізований за браком коштів на видання книжок.
Друга тема – діячі національної культури та українського красного письменництва. Цьому присвячена книга «Моя ти доле чорноброва», численні матеріали про визначних митців-сучасників, опубліковані за 10 років у газеті «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України», та в інших газетах і журналах, підготовлено рукописи кількох збірок на цю тему. Здійснив літературний запис та впорядкував книгу Раїси Кириченко «Я козачка твоя, Україно». Мета цієї праці – в час руїни, на яку перетворюється українська культура, показати її вершинні здобутки.
Помер 7 червня 2007 року. Похований в Києві.
Література про А.Михайленка
Література про А.Михайленка
1. Письменники України: Біобібліографічний довідник. - К.: Укр.письменник, 2006 – с.267.
2. Письменники радянської України 1917 – 1987: Біобібліографічний довідник – К.: Рад. Письменник, 1988 – с.407-408.
3. Імена України: Біографічний щорічник. – К.: Фенікс, 1999 – с.408.
4. Енциклопедичний довідник «Українці в Австралії» - К.
5. Прощай майстре: Слово про товариша//Вісті. - 2007. - 15 червня.
6. Від нас пішов А.Г.Михайленко//Порадниця. - 2007. - №24.
7. Пам»яті Михайленка//Літературна Україна. - 2007. - 14 червня.
8. Пам»яті Михайленка//Зоря Полтавщини. - 2007. - 13 червня.
9. Власюк Т. Це бентежне малювання словом// Порадниця. - 1999.- №17.
10. Шудря М. Перо без іржі// Україна. - 1999. - №5.
11. Вагомий колос народного таланту//Заповіти Ілліча. - 1989 – 20 квітня.
12. Доценко М. Нові книги земляка//Заповіти Ілліча. - 1989. - 13 травня.
13. Доценко М. Пісня калинової сопілки//Зоря Полтавщини. – 1989. - 23 квітня.
14. Світлий полудень віку//Комсомолець Полтавщини. - 1989. - 25 квітня.
15. Доценко М. Щедрість таланту: Наші славні земляки//Заповіти Ілліча. - 1984. - 29 травня.
http://karlivka-biblioteka.edu.poltava.ua/bibliotechni_vidannya/krayeznavchi_materiali/anatolij_grigorovich_mihajlenko/




Сортировать по: Показывать:
Выбрать всё    

Книги на прочих языках

Вне серий
Сборники

Зарегистрируйтесь / залогиньтесь для выкачки нескольких книг одним файлом, коллаборативной фильтрации и других удобств.

RSS

Lyka про Михайленко: Відкриваю Канаду знову. Враження з трьох подорожей у Країну кленового листу [uk] (Путешествия и география, Культурология, Путеводители) 22 12
Да актуальная и сейчас.
В то время ... Законопослушные граждане Канады покупают в США антирадары. И полиция Канады их потрошит на месте.
Двухтомник Винниченко - по цене модного японского диктофона с кассетами. На то время при советских ценах на книги.
Магазин подержанного военного снаряжения и напротив секс-шоп.
Уличный бандурист подыгрывающий "германия превыше всего".

STAR-MAN про Михайленко: Відкриваю Канаду знову. Враження з трьох подорожей у Країну кленового листу [uk] (Путешествия и география, Культурология, Путеводители) 22 12
Читав ще давним давно. Разом із дідусем у ті лихі 90-ті. Саме тоді книга була актуальна. Дуже актуальна, повчальна, ворожа, дивна, дурнувата. Як кому. Нам це було після незалежності дивно. Радянський союз цього не вчив. Тоді ніхто не зміг би повторити це. Те що описано у книзі.
Зараз уже усе по іншому. Багато чого стало реальним і доступним. Свобода всього. Ми домоглися! Та не всього. Не змогли відкинути від себе шлейф СССР. Що настирливо тягнеться і в майбутнє наших дітей. А ось це і варто змінити. Саме цим і перемогли ці країни. Зарубіжжя. За океаном.
Раджу прочитати. Книга цікава і навіть сьогодні актуальна. Повчитися ніколи не завадить.

X